Це сьогодні я вчитель, а 20 років
тому я була випускницею Київського державного університету ім. М. Драгоманова, фізико-математичного
факультету. Ні на мить не сумніваючись, пішла працювати до, тоді ще Київського
обласного ліцею-інтернату фізичної
культури та спорту, а нині КЗ КОР
«КОЛІФКС». Пам’ятаю засідання першої в моєму житті педагогічної ради, яке
проходило в актовій залі училища № 9, де
нині механіко-механічний технікум. У залі було шумно, адже щойно сформований
колектив давав підстави для знайомства. І ось довгоочікуваний момент –
педагогічна рада розпочалася. Після привітального слова директора ліцею Івана Опанасовича Куроченка, у мене чомусь затремтіли
ноги, і, не даремно, адже в наступні
хвилини всі присутні вітали мене як молодого вчителя. Директор вручив мені
букет квітів. То були мої перші квіти. Пройшло 20 років, а той букет я згадую і сьогодні.
Перший урок для вчителя, як і для учня, є особливим. В університеті нас
навчали методиці, розказували теорію. Ми моделювали ситуації уроків, складали
запитання і уявляли декілька варіантів відповідей учнів, перед дзеркалом
проводили репетиції своїх слів, вивчали напам’ять конспекти уроків. Але це все
було навчання і я була студенткою! І ось мій перший урок. Я беру журнал і
входжу до аудиторії з необ’ємним бажанням навчити всіх математиці.
І уже два десятиліття промайнули як один урок. Змінюються учні,
навчальні технології, але бажання вчити
та насолоджуватися від своєї праці не вгасає. Я не знаю, який я вчитель з маленької літери чи з
великої, я не знаю чи навчила я всі своїх учнів математиці, але я знаю, що немає
в світі професії, яка манить, заворожує та затягує так, що не помічаєш як біжить час,
виростають діти, ти мудрішаєш та не уявляєш свого життя без них: веселих та задумливих дітлахів, які щоранку дивують
і засмучують, із завдяки їм,
непосидючим, хочеться працювати, жити і творити.
Вчитель – це не професія, це стан душі, який надихає, дає сили та ідеї.
Це особливе відчуття значимості, яке присутнє у кожного хто пов'язаний із
дітьми. Кожен прожитий день в ліцеї не схожий на попередній. Колесо навчальних
років обертається настільки швидко, що хочеться вигукнути: «Мить, зупинись!».
З повагою, вчитель математики Усова Алла Анатоліївна
